Добавлено: 06 ноя 2008, 21:58
Ernest
В общем после долгих поисков,все же нашел я информацию по этой теме.Кому интересно как и обещал делюсь ею....
Как уже и говорилось "Характерники" и до сих пор остались на Украине,была мысль что вырождаются...Нет,даже наоборот развиваются.В традициях Характерников и правда заведено передавать знания от отца к сыну.Если детей нет то ученику который "за родного сына".ТОлько мужского пола.Изначально характерники были язычниками,во времена христианства,веру православную почитали,но и от своей не отрекались.Обладали глубокими знаниями в магии.В бою и правда были непобедимы.Многие высказывают мнение ,что например козак который "в шутку" среди своих товарищей-уворачивался от выстрела мушкета или пистоля, имел достаточно силы ,что бы управлять течением времени.Движения его и перемещения были не естественно быстрыми и четкими.Силу свою черпали от родной земли,на которой жили.В помощь им всегда были духи умерших предков, (как мы знаем, тех что воспитывали и передавали знания,от отца к сыну).Сейчас один из характерников (кого знают больше всех) это, Михайло Нечай семидесяти семи лет, живущий в Карпатах.Приведу отрывки статей взятых мною из разных источников.Они на Украинском,так что кому не понятно уж простите.Очень много переводить.Ссылки на источники если кому будет интересно могу в личку.
Интервью с Михайлом Нечаем
Хоч родився я на Гуцульщині, в Карпатах, генетика моя йде з Запорожжя.
Також моїми пращурами були Байда Вишневецький, який заснував Запорізьку Січ, і кошовий отаман Іван Сірко. Про цих людей писали видатні історики: Яворницький, Антонович і Грушевський. І Нечай, і Вишневецький, і Сірко були характерниками, тобто людьми, які володіли надприродними силами.
Розкажіть більше про характерників.
То були люди які глибоко знали кругосвіт і закони природи. Також вони були пророками і ясновидцями і бачили майбутнє на тисячі років вперед. Це вони склали гороскопи. Церква заборонила їх, кажучи що це від диявола. Але насправді характерник — це справедлива, духовно чиста особистість, яка любить все довкілля, всіх живих істот, Землю,бажає добра всьому живому та неживому, щохвилини дбає про добро та плекає його повсюдно. Тоді ця енергія любові віддається сторицею і порождає силу. А найважливіше те, що характерник повинен служити Господу Богу і людям без якоїсь матеріальної вигоди для себе. Ця особа повинна неустанно дбати за свій внутрішній світ, бо лише дух вічний. Тут, в Карпатах, характерників називають мольфарами.
Кажуть, що ви наполовину християнин і наполовину – язичник. Як так може бути?
Наполовину я православної віри християнин, поклоняюся всім Небесним Силам, Всемогучому Богу, Тройці, святій Матері Божій, Ісусу Христу і всім великомученикам. Але також я поклоняюся Матері Природі, тому що я в Природі живу, вона мене дала, вона мене й забере. А хіба не достойна від вас поваги Земля, на якій ви стоїте і яка приймає від все добре й погане, як рідна мати? Кожен ваш поклон – це поклон до землі. Коли козаки шли на війну з супостатом, то кожен брав грудочку землі рідної у пазуху, бо як прийдеться вмирати на чужині, то та земля хоронила тіло його. Ми навіть не усвідомлюємо настільки глибокі в нас язичеськікорні. Ми забули за це. Але якщо ми Природи не любим, то ми відрікаємося матері своєї, яка нас породила. Ісус Христос сказав, що він прийшов доповнити старий завіт новим. Доповнити, а не знищити. Бо якщо ви нищите стару віру, ви розбиваєте фундамент. А без фундаменту будівля стояти не буде.
Але ж в язичників інші боги.
Це ті ж самі Сили, тільки під іншими іменами.
Якщо Бог один, чому в існуючих релігіях так багато протиріч?
Так має бути. Судити кожного будуть по вчинках, а не по тому, хто ким себе вважає. Кожна людина – то інший світ. Наприклад, якщо два художники будуть малювати з одного пейзажу, то картини в них будуть різні. Це залежить від психології людини.
Але священики засуджують такі погляди.
Я у священиків зараз не вірю. Раніше священики були більш духовні ніж зараз – боялися гріху і були в тому впевнені. А зараз вони гріху не бояться і тільки хизуються ризами святими. Коли приходе до церкви нещасна людина і просить копієчку, священик каже: «Проси Бога, Бог тобі дасть», алез своєї кишені ніколи не витягне. Бо в нього свідомість звичайного капіталіста – за рік купити іномарку. Якби він дійсно відчув горе знедоленої людини, то віддав би останню копійку. Але скоріше бідний допоможе бідному, ніж багатий. І Господь казав, що скоріше верблюд пройде скрізь вушко голки, чим багатий увійде у Небесне Царство. Багатство збільшує потяг до плотського життя. Чим душа нагріта – вік не охолоне. Я не люблю лицемірів. Будь тим хто ти є у собі. Серед священників є достойні люди, які відшліфували своє життя, так що плотське відходить, а духовне наступає. Але таких одиниці. Таким можете сповідь свою сказати. В іншому разі сповідайтеся перед Великоднем, на загальній сповіді. Бог простить вам ті гріхи, за які ви пожаліли і більше не повторите. А якщо ви священику гріхи сповідаєте такому ж як ви, то скажіть мені: «чи може дурний дурному порадити, а голодний голодного накормити»? Він вам скаже, що на нього Святого Духа наклали. Та покажіть мені людину, яка Святим Духом розпоряджується, щоб на таких болванів накладати. Ви подумайте серцем де справедливість. За цю справедливість кров лилася, а ми їїшанувати не навчились.
Мабуть, погляд язичників на історію відрізняється від загальноприйнятого?
Їх називають язичниками, але правильніше казати старовіри, бо вони стародавню релігію тримають. Ми називаємо святим Володимира Великого, але для старовірів він головоріз, саме через нього наш народ несе тяжку карму. Він вирізав всіх людей, які не хотіли приймати християнство. Скажіть мені, якщо ви є віруючий від маминого молока закоханий у свою рідну віру і ви не хочете приймати чужу віру, хіба хтось має право вас вбивати за це. Але Володимир Великий вбивав і насаджував віру примусово і Дніпро багровіло кров’ю людською. С цього сполучилася наша з вами родова карма. Господь відібрав розум у синів Володимира, яким він залишив Київську Русь і сини почали воювати між собою, що привело до ослаблення нашої держави. Так ми стали рабами монголів, татар і турків. З тих давніх часів і по цей день ми ще не відробили цю злу карму.
Один письменник говорив: «Хто не знає минулого, той не достойний і майбутнього». А наше покоління не знає минулого. Колись гуцули знали свій родовід до сьомого коліна по матері і по батьку, а зараз дай Бог щоб хтось ім’я прадіда пам’ятав. Хто винен в тому? Родичі, бо не передали їм те знання. Ми повинні знати глибоку старину самобутності усіх народів світу і в першу чергу нашого народу. Що ми за народ, як ми загубили свою рідну мову. Мова, то паспорт любого народу. І хоча в вас тече українська кров, якщо ви не знаєте мови, то ви не українець. Нема ні одного народу без своєї мови, навіть дики племена свою мову мають. Сором народу тому, що мову свою забув? Хіба росіяни забули свою мову. Ні одного росіянина не має, щоб він свою мову забув, а українців багато, що свою мову забули.
Так же приведу отрывок статьи одного скульптора ,который занимался сбором информации о характерниках,и является автором скульптуры характерника выполненной в бронзе называемой "Суто" Олеся Бадьо.
Олесю, наскільки я знаю, історія створення твого козака-характерника з «Суто» досить нетривіальна, можна навіть сказати, більше схожа на історичний трилер а стилі «Імені троянди» У. Еко...
– Назва «Суто» узята з однієї з древніх магічних практик, що мені в одній подорожі відкрив карпатський манфан (чаклун). Слово «суто» походить від поняття сутність, єство. Це – квінтесенція руху, того, що є в людині. А коли скульптуру побачив китайський каліграф, виявилося, що, по дивному збігу, фігура бронзового козака нагадує ієрогліф, що означає «велика людина». Одним з історичних прототипів «Суто» став реальний воїн. Якщо вірити літописам, його кликали Нечаєм. У XVII в. у битві під Берестечком він один вистояв проти польського загону, бився, як машина! Польське командування дуже здивувалося, побачивши, що його загін сходиться в одну крапку, і люди немов провалюються в деяку лійку, гинуть, як від вибуху. Скільки б не посилали в цю м’ясорубку, що влаштувала один-єдина людина, кращих бійців – результат був однаковим. Тоді поляки зупинили бій і запропонували українцю життя. А це ж були професійні воїни! Вони бачили багато чого, але не таке... Судячи з усього, Нечай був характерником – одним з легендарної козацької касти, члени якої, за легендами, могли зникнути посеред поля з конем, уміли змінювати колір очей, перетворюватися в різних звірів, подібно до вовків. Оселедець у характерників нібито ріс сам по собі, без гоління голови, а убити лицаря-чарівника можна було тільки срібною кулею – звичайні їх не брали... Частка правди в легендах, звичайно, є. Характерників можна порівняти з ченцями-архатами, учителями японського клану ніндзя. Довгі роки і після Січі такі богатирі жили в дніпровських печерах пустельниками. Свої знання про природу і світ передавали обраним.
Утім, це – окрема, дуже довга історія... А свою скульптуру я свідомо не називав ім’ям Нечая: для мене важлива була сама ідея людини, що бореться на своїй землі за щастя і волю, у тому числі, духовну.
А сьогодні такі люди існують?
– З одним із них мені вдалося зустрітися. Я подорожував Карпатами, збираючи старі перекази...
– Почекай, якщо характерники були на Січі – при чому тут Карпати?
– Людина, про яку я говорю, родом із Дністра. Його предки жили в дністровських печерах. Відтіля вони мігрували в Карпати. Про дивного русина мені розповів один знайомий, котрий, як і я, займався бойовими мистецтвами. Але після того випадку кинув заняття назавжди, хоча раніш не мислив без них життя! Якось раз на базарі закарпатського містечка цей знайомий на спір розбив покладену на бруківку цеглину, усі свідки, звичайно, були в шоку. І тільки один дядько в національному костюмі потішався. Мій приятель запропонував насмішнику самому спробувати розбити цеглу хоча б ногою, поставивши на дві цегли. Тоді чоловік голими руками (!) витяг кругляк із бруківки і запропонував «бійцю» розколоти його, а не «усього лише тендітну цеглинку». Каратист із усього розмаху жбурнув камінь об бруківку, сподіваючись, що той розколеться – безрезультатно. А дядько розколов брилу ударом руки. І мовчачи пішов, попередньо забивши камінь назад у бруківку. Місцеві жителі, утішаючи каратиста-киянина, розповіли, що про «чарівника» у їхніх краях начувані. Мовляв, він живе десь у горах і лише іноді виходить до людей. До цього випадку багато хто думали, що розповіді про нього – скоріше легенда. Під час подорожі по горах мені поталанило особисто познайомитися з цією людиною. Він мені розповідав про траволікування, інші не менш цікаві речі, а в мене, зрештою, не вистачило терпіння, і я запитав, чи дійсно він може голими руками розколювати камені? Він якось розчаровано на мене глянув, узяв перший, що потрапив круглий, річковий кругляк...
Вот ещё отрывок,со слов характерника "наши дни" ,о том к какой силе обращались характерники.Тут немного и о духах предков и о вере .
У одного человека зерно СПАСА с рождения заложено,
другому может быть передано через оружие (предметы),
третьему во сне,
четвёртому в пространстве – у всех по-разному.
Но зерну чтобы прорасти нужна благодатная почва, дождь, воздух, солнце и ветер.
У одного включение происходит в экстремальной ситуации,
другому нужно оземь стукнуться (ОЖИГА, пляс, удар),
третьему нырнуть в пространство,
четвёртому войти через СЛОВО (молитву, песню),
пятому испугаться – у всех по-разному.
А кто-то может просто быть носителем, чтобы передать дальше, в своё время.
В традиции алтайских красноверов есть ПОИМЯНОВЕНИЕ.
Поле, окружающее человека, является его РОДОВЫМ АНГЕЛОМ.
В родительские дни и перед новым годом человек поимённо благодарит своих ОТЦА и МАТЬ,
их родителей, ЩУРОВ и ПРАЩУРОВ,
хорошо если известно до седьмого колена (порядок здесь не указываю).
Получается принцип МАТРЁШКИ – мы являемся самой маленькой.
Одна из рассказанных историй.
…У одного казака погиб отец и брат, ему передали отцову шашку.
В Первую мировую войну преследуя противника он с товарищем попал в окружение.
Прорубаясь к своим он увидел справа от себя отца, слева брата, которые прорубались вместе с ним.
Прорвавшись к своим, оказалось, что его видели одного.
Также икона старообрядческая СПАС В СИЛАХ
несёт в себе изображение СИЛ вокруг человека.
Проявление состояния СПАСА бывает трёх видов и везде идёт работа с пространством:
АЗ – человек движется как-бы в застывшем пространстве
БУКИ – пространство движется вокруг человека, управляемое им
ВЕДИ – присутствует и АЗ и БУКА.
АЗБУКА ТРИЕДИНСТВО (здесь буквы имеют ещё числовое значение).
Пространство (раньше называли эфиром) имеет в себе стихии огня, воды, воздуха, земли,
также свою плотность, которая от состояния человека меняется.
"Куля не бере козака-характерника і шабля не рубає, бо знає він таємничу науку, але не відкриває її нікому, лише синові довірить – на смертному ложі чи в час біди, перед січчю пекельною".
[/i]
Думал ещё записаться, но не сложилось..
